Скорбота президента

До написання роману «Лінкольн у бардо» Джордж Сондерс сподівався приступити більше 20 років. Він загорівся ідеєю створити свою «П’єту», коли родич його дружини розповів про обставини смерті одного з синів Лінкольна й наступні візити Лінкольна до склепу сина впродовж однієї ночі.

Забуття душі, що блукає у небутті, спрага поділитися своїм горем – характерна для американської літератури тема. Відразу згадується метр По та сільське кладовище з його мешканцями, які причаїлися у темряві. Чимало світла на цю тему пролили й американські поети. Емілі Дікінсон створила унікальну портретну галерею напівпривидів, напівлюдей. Сондерс вдало продовжує традицію, що склалася двісті років тому.

Рік 1862 від Різдва Христового. Розпал громадянської війни. Північ несе страшні втрати у громадянській м’ясорубці, гине цвіт нації. Авраам Лінкольн змушений влаштовувати шикарний прийом під шквалом критики від недоброзичливців і преси, щоб підняти бойовий дух громадян. Поки грають музиканти й веселяться численні гості, нагорі будинку в лихоманці труситься улюблений син Лінкольна — Уільям. Він швидко згоряє від гострої форми черевного тифу.

Після смерті улюбленець сім’ї Уіллі потрапляє в бардо – аналог лімба. Прикордонний простір, місце між світом мертвих і світом живих. Більшість мешканців цього плану не усвідомлюють свого становища. Вони не готові прийняти та змиритися з фактом смерті. В їхньому сприйнятті вони лише тимчасово захворіли.

Сильна прихильність до батька не дає Уіллі остаточно перейти до світу мертвих. Він прикутий до стану невизначеності до того моменту, коли до нього прийде батько. Обов’язково прийде, адже він обіцяв ніколи не кидати маленького Уїлла. Ситуація ускладнюється тим, що дітям небезпечно перебувати в бардо тривалий час. Це місце руйнує їхню душу, молодший Лінкольн ризикує згинути тут навіки.

Персонажі, що перебувають в бардо, створюють неспішну поліфонію, яка проходить по межі перетворення в какафонію. Страждання інших людей завжди знаходять відображення в історії місцевих сутностей. Дивні істоти бажають поділитися своїм вантажем із ким завгодно, лише б вислухали. З різноманітності голосів складно розібрати окремі. Багато історій персонажів взаємопов’язані та логічно доповнюють одна одну. Всі ці десятки духів спостерігають за маленьким Лінкольном, хтось із них хоче допомогти, а інші сподіваються на невідомий порятунок. Особливий ажіотаж трапляється, коли в склеп свого сина приходить президент Лінкольн. Кожен з духів намагається застрибнути в нього й прочитати його думки. Поділитися з ним своєю історією зсередини, щоб він якось допоміг одужати.

Якщо тема роману «Лінкольн у бардо» логічно продовжує канони попередників, то за формою він скоріше нагадує концептуальні поеми Кеннета Голдсміта, ніж класичні американські романи. Мозаїка роману складається з безлічі частин, як тільки персонажі в бардо перестають говорити, випливає реальний світ з безліччю газетних вирізок, цитат із мемуарів, листів і щоденників, які характеризують зовнішність Лінкольна чи хід військової кампанії зими 1861 року. Однак Джордж Сондерс не залишив читача без маленького постмодерного трюку, половина з цих джерел вигадана самим письменником, майже всі джерела в різних пропорціях суперечать один одному, від кольору очей Лінкольна до визначення його ролі в американській політиці.

Цей сміливий експеримент сподобається далеко не всім читачам, але спробувати точно варто, еквівалент американських гірок від Букера подарує безліч емоцій, якими кожен розпорядиться по-своєму. Але мабуть, найголовніше, що роман «Лінкольн у бардо» допомагає якщо не впоратися, то змиритися з утратою близької людини.

Фото: nytimes.com

Андрій Єлисєєв

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *