Соціальні мережі – спосіб поширення власного контенту чи перешкода на шляху фотожурналіста?

З появою чогось нового люди починають шукати в цьому позитивні та негативні сторони. Те саме сталось трохи більше ніж десяток років тому, коли виникли соціальні мережі. Добре це чи погано? Звичайно, знайдуться аргументи на кожне із тверджень, а тому давайте трохи звузимо це питання. Що таке соціальні мережі для фотожурналістів – помічник у роботі чи перешкода?

Без сумніву в житті сучасної людини соціальні мережі посідають значне місце. Вони не обмежуються тільки тим, що роблять можливим спілкування між різними користувачами. Соцмережі дозволяють проводити дозвілля за прослуховуванням музики, переглядом фільмів тощо, сприяють розвитку бізнесу та що також важливо – є одним із головних джерел поширення та отримання інформації.

Саме переважно завдяки останнім двом можливостям фотожурналісти йдуть до соцмереж. У першому випадку це зумовлено тим, що результатом роботи фотожурналістів є візуальний контент. Його можна розмістити на сторінках газет, в інтернет-ЗМІ, на виставках, але в такому разі є певні обмеження, серед яких наявність формату, певного часу для публікації. Соцмережі натомість дозволяють ділитися контентом «тут і зараз». У другому випадку для фотожурналістів відкривається доступ до великих масивів інформації, що можуть стати приводом для створення нових фоторобіт.

Своєю думкою стосовно цього питання поділилися відомі українські фотокореспонденти та фотографи. Тож, яку роль у роботі фотожурналіста відіграють соціальні мережі?

Микола Тимченко – більд-редактор та фотокореспондент щоденної всеукраїнської газети «День».

«Соціальні мережі – це один з видів пошуку сюжетів для фото та один з видів просування своїх фото. Але все одно, головне, як ти зможеш донести те, що хочеш показати, та найголовніше, як знімеш. Будь-де цінується контент та його якість. Але так, соцмережі допомагають фотографу».

Володимир Шуваєв – український фотограф, публікувався у «The Village Україна», у багатьох провідних виданнях США, Великобританії, Франції та інших країн.

«За допомогою соціальних мереж сучасний фотограф отримує та передає значну частину інформації, якою користується або яку створює. Соціальні мережі – один з регулярних інформаційних каналів. Вони дозволяють оперативно слідкувати за інфоприводами та новинами, орієнтуватися в просторі, спілкуватися з людьми та поширювати посилання, фотографії, текст та відео і багато іншого».

Стас Козлюк – кореспондент, фоторепортер видання «Український тиждень».

«Соціальні медіа виконують для фотожурналіста, та і для журналіста загалом, дві функції. Перша – джерело інформації. Ми з колегами вже кілька років дізнаємося про анонси різних подій з соціальних мереж. Так само з соцмереж ми отримуємо оперативну інформацію про різні надзвичайні події: вибухи на артилерійських складах, обвал мостів, загострення ситуації на Донбасі. Зрозуміло, що цю інформацію ми верифікуємо щонайменше з одного-двох джерел. І після цього або їдемо знімати, або повідомляємо своїм новинарям, що повідомлення неправдиве. Друга функція – поширення власного контенту. Окремих фотографій чи фотоісторій».

Макс Левін – документальний фотограф, співпрацює з новинним сайтом «Лівий берег».

«У моїй роботі з соцмереж я користуюсь Facebook фактично з 2014 року, коли почався Майдан, загострення, війна на Сході. Facebook – це було джерело для отримання інформації з перших вуст. Тобто там у мене колеги, побратими, скажімо так, друзі, з якими познайомився на війні. Це місце, де можна черпати інформацію напряму і набагато швидше, ніж у ЗМІ. Також я не використовую Instagram, наприклад, чи якісь інші соцмережі для піару. Тут більше отримую інформацію. Загалом, для поширення якоїсь інформації важливо (особливо, коли був 2014 рік) доносити до людей, які не дотичні з війною, щось таке, що може зачепити емоційно. Там, через Facebook, через фото це виходить».

Однак, окрім поширення та отримання інформації є й інший аспект. Щодня соціальні мережі рясніють мільйонами нових світлин. Хтось публікує там власні фото, а хтось як свідок розміщує знімки з важливих подій. Сьогодні будь-яка людина може назвати себе фотожурналістом. І для цього навіть необов’язково прагнути до кар’єри професійного фотожурналіста. Варто лише опинитися з фотоапаратом чи смартфоном у центрі події, зафіксувати та викласти відповідні зображення у соцмережах. Відповідно, нерідкою на сьогодні є практика, коли ЗМІ, а особливо цим грішать місцеві інтернет-видання, вільно беруть і користуються цими фото. Ми вже не кажемо про право інтелектуальної власності, справа тут розглядається трохи з іншого боку. А чи не стануть такі користувачі соцмереж у майбутньому заміною професійних фотографів?

Чи можна в такому контексті соціальні мережі назвати перешкодою у роботі фотожурналістів?

Микола Тимченко – більд-редактор та фотокореспондент щоденної всеукраїнської газети «День».

«Якщо людині один раз пощастило бути на місці події та зняти ексклюзив, це не значить, що вона стала фотожурналістом. По-перше, не факт, що їй ще колись так пощастить. По-друге, не факт, що якщо і пощастить наступного разу, вона знов зможе технічно якісно зняти подію. По-третє, у будь-якої події є контекст та те, що передує події. Важливо розуміти, чому взагалі ця подія відбулася. Досвідчений фоторепортер має розбиратися у багатьох сферах життя, знати історію, розуміти, що може відбутися далі. Людина, яка просто зняла випадково щось, так само випадково для неї, може бути використана кимось для просування своєї версії події. Звісно, якщо просто зняв якесь цунамі чи ще щось таке, що не залежить від людини, то це ок, це треба всім. Але все-таки соціальні мережі на то і соціальні, що багато різних людей можуть використовувати фото у своїх цілях. Перешкоди від соцмереж немає, просто фото та фотографів стало набагато більше».

Володимир Шуваєв – український фотограф, публікувався у «The Village Україна», у багатьох провідних виданнях США, Великобританії, Франції та інших країн.

«Основним принципом фотожурналістики є нейтральність та неупередженість висвітлення подій. Фотожурналістом є людина, яка працює для неупереджених медіа, які висвітлюють події «як є», багатогранно та не враховуючи інтереси будь-яких зацікавлених сторін, не є пропагандою. Неупереджені новинарні фотографії містять підписи (captions), які мусять бути суто описовими без застосування оцінювання персоналій або подій і чітко пояснювати, що відбувається на фотографії, або яке явище вона ілюструє. Тому люди, які не є фотожурналістами, можуть не знати всіх цих нюансів та послугувати для викривлення подій або явищ для сторін або медіа, які в цьому зацікавлені.

Поява фотографій у медіа, створених людьми, які не є фотожурналістами, неминуча. Інколи такі фото навіть стають знаковими, оскільки нікого із фотожурналістів на місці просто не було. Тому медіа повинні приділяти пильну увагу описовій частині фотографій для оминання маніпуляцій. Також для новинарної фотографії неприпустимі будь-які графічні маніпуляції, що можуть змінити сенс інформаційної складової.

Їх (соцмережі – прим. ред.) і не можна називати повноцінними медіа. У соціальних мережах поширюється як правдива, так і неправдива інформація. Соціальні мережі, враховуючи їхню багатогранність та оперативність, можуть бути ефективними інструментами майже миттєвого поширення інформації, яку недосвідчені користувачі не встигатимуть або не захочуть перевіряти. Але журналіст завжди повинен пересвідчитися у фактах, перевіривши їх щонайменше у двох-трьох незалежних надійних джерелах».

Стас Козлюк – кореспондент, фоторепортер видання «Український тиждень».

«Якщо ми говоримо про ті чи інші оперативні події – фотожурналісти програють соціальним медіа. Тому що фоторепортер не може приїхати за 10 хвилин до початку пожежі на місце пожежі (хоча трапляються і винятки – залежить від везіння). І для вебу буде достатньо картинок посередньої якості (і технічно, і композиційно). Тим паче, що в журналістиці зараз існують серйозні проблеми з візуальною культурою. Разом з тим, якщо ми говоримо про друк, який досі не вмер, то тут є низка технічних нюансів, яка не дозволяє у більшості випадків брати фото із соцмереж. Водночас, якщо ми порівнюємо будь-яку людину й фоторепортера, то фоторепортер виграє. Бо робота фотожурналіста – це не просто натиснути кнопку камери. Фотожурналіст, фактично, працює хронікером. І він намагається упіймати саме той момент, який максимально характеризуватиме подію. До того ж він не просто фіксує цей момент, але й компонує кадр композиційно. Правила третин, лінії, передні й задні плани тощо».

Макс Левін – документальний фотограф, співпрацює з новинним сайтом «Лівий берег».

«За останні напевно п’ять років знецінюється робота журналіста як такого. Тобто будь-яка людина, блогер, яка з місця подій щось викладає, вважає себе журналістом. Тут є небезпека: з’явилася недовіра до журналістів як до професії. Чому? Тому що ті блогери, які просто викладають фотографії, свої ніби такі маленькі репортажі з місця подій, вони часто заангажовані. Тобто це не є журналістика в чистому вигляді. Це суб’єктивна позиція. Але оскільки ці новини свіжі, то їх сприймають як журналістику. Відповідно всіх журналістів прирівнюють тепер до блогерів, і часто довіри немає.

Я думаю, що свідомі глядачі, читачі, вони відділяють журналіста від просто блогера. Адже фотожурналісти можуть глибше зануритися, ніж той блогер, який один раз приїхав кудись, щось познімав і заробив популярність. Зазвичай ці люди, які глибше в історіях, їх знають (я кажу зараз про війну загалом), знають і на передових позиціях, і командири знають, тобто їм довіряють. Довіра – це найголовніше, щоб заглиблюватися в історію».

Тож, з професійного погляду соціальні мережі навіть складно назвати перешкодою, оскільки вони не є медіа як такими. І звичайно від фотожурналістів очікують набагато більше, аніж просту зйомку з місця події. Неупередженість, розуміння події (її причини, розвиток, наслідки), легкість у сприйнятті завдяки компонуванню, перевірені факти, заглиблення у подію – усе це в першу чергу відрізняє знімки фотожурналіста від фото звичайного свідка.

А тому з надією, що люди не перестануть цінувати якість більше за оперативність, можна стверджувати, що все-таки соцмережі – корисний інструмент у роботі фотожурналіста, що дозволяє як поширювати власний контент, так і черпати нові ідеї.

Наталія Савінова

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *