Двійник Гашека

Зима — найкращий час, щоб вдумливо поговорити про двох письменників, між якими складно провести паралелі з першого погляду. Але абсурд, вони шалено схожі. Йдеться про відомого у всьому світі Ярослава Гашека й менш відомого Володимира Войновича. Саме взимку Гашек почав сумлінно збирати матеріал, який став основою для перших оповідань про бравого солдата Швейка. Зв’язок Войновича з зимою куди сумніший. В грудні 1980 письменник разом із родиною був висланий з СРСР.

Активність громадянської позиції Войновича ніколи не спадала, він завжди був у перших рядах. В будь-які часи, навіть тоді, коли він був небезпечний для будь-якої влади, нервуючи чиновників своїм існуванням. Він підписував листи на підтримку Олега Сенцова та Надії Савченко. Кожен день вимагав припинити свавілля й утримання невинних людей в людожерських умовах тюремної камери. Його складно було чимось зупинити, він пройшов гоніння та довгий період еміграції, коли не було жодних надій на повернення в рідну гавань. Пережив інсульт, а Радянський союз не пережив Войновича.

Від письменника не був захищений ніхто, він не плазував навіть перед авторитетом Солженіцина. Вважаючи за потрібне його покритикувати, він виписав пародійного персонажа Сім Сімича в романі «Москва 2042». І раптом він помер, ніхто не очікував, що Войнович здатний померти. У світі стало менше на одного талановитого письменника та менше на одну принципову людину.

Мені здається, що декілька років після його смерті проілюстрували важливість нового переосмислення його найголовнішої праці, епопеї — «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна». Цей роман уперше був опублікований за кордоном, в Радянському союзі такі крамольні думки про «Велику вітчизняну війну» були неприпустимі. Куль перемоги був одним із святих символів переваги комуністичної ідеології над капіталізмом. За спогадами Войновича, коли він вперше запропонував рукопис радянському редактору, той почав відчайдушно переливатися. Спочатку почервонів, потім зблід, а в кінці діалогу був здатний тільки невиразно мукати.

Головний персонаж анекдотичної епопеї Чонкін завжди опинявся в центрі великих політичних дійств, сам того не розуміючи. Будь-які події, будь-то побут радянської армії, пропаганда, війна або допит полонених, стикаючись з Чонкіним, поступово перетворювалися в неймовірно смішні речі. Магія тексту трансформувала типовий мальований подвиг радянського солдата в комедію та абсурд. Навіть потужні інституції оступалися перед Чонкіним. Комісар НКВС після зустрічі з ним благополучно звихнувся, невздовзі був розстріляний власними підлеглими.

Простий солдат Іван має безліч рис від іншого відомого трикстера й національного героя Чехії — Швейка. Сюжети з Швейком будуються за таким же принципом. Протягом усіх романів він потрапляє в буденні та страшні ситуації, перетворюючи їх у смішні. Ефект комічного створюється контрастом між простодушністю Швейка й реаліями, в яких він знаходиться. Як і Чонкін він виходить цілим із будь-яких колотнеч. Чим небезпечніше ситуація, тим забавніше Швейк у результаті з неї виплутується.

Читайте також: Пушкін, котрий Дюма, Пелевін, якого не існує та інші загадкові постаті світової літератури

Ніяка система не здатна протистояти простоті Чонкіна та Швейка, хитрощі й обман не впливають на їхній світогляд. Два простаки бачать світ лише у чорно-білому забарвленні. Цей примітивізм однаково небезпечний як для бюрократії, так і для безжального тоталітаризму. Крім власного імунітету до впливу систематичного зла, Чонкін і Швейк допомагають чинити опір іншим персонажам. Самі того не усвідомлюючи, вони кардинально змінюють інших. Наприклад, саме простодушність Чонкіна підриває віру в науковий комунізм і селекцію у доморощеного послідовника академіка Лисенка — селекціонера Гладишева. Після розчарування у власних поглядах Гладишев падає на саме дно, оголюючи ниці інстинкти своєї сутності. З крахом зруйнувалась маска величі радянської людини.

Образи Швейка й Чонкіна доводять одне з найдавніших правил мистецтва, що сміх завжди був страховкою від тиранії і диктатур. Кумедне згубне для зла, адже показує, що воно не небезпечне, а виключно смішне. З іншого боку, трикстер дотримуються певної межі, щоб не перетворювати зло в абсолютну комедію. Він повинен пам’ятати і про небезпечну природу цього явища. Стикаючись з проявами дріб’язковості, заздрісності та підлості герой-трикстер (Швейк або Чонкін) завжди реагує іронічно. Здається, що вын не здатний якось змінити ситуацію. Але в підсумку все одно вирішує проблему, оскільки підлість завжди обертається проти себе при зіткненні з прямодушним персонажем, прямодушним до абсурду.

Назва одного з оповідань Войновича «Хочу бути чесним» у найбільш повній мірі ілюструє всю суть Гашека й Швейка, Чонкіна та самого Войновича. Швейк і Чонкін кришталево чесні, оскільки на якісь хитрощі у них просто не вистачить ніякої фантазії. Чесність — частина їхньої природи. Гашек, а за ним і Войнович, вибрали чесність свідомо. Перший зробив вибір на сприятливі часи, ризикуючи куди меншим, ніж другий. Другий, якого спочатку з ганьбою вигнали з власної країни. Але цього було замало. Після вигнання почалося публічне цькування його імені. Але ж Володимир Миколайович Войнович міг вчинити зовсім інакше? Але вибрав чесність, тому що «хочу бути чесним». Чесним у будь-яких питаннях, але головне — чесним перед собою.

Джерело фото: thedailybeast