Скриня Пандори: звідки береться низькопробна поезія

За однією з версій, Арістотель вважав поезію найвищим видом мистецтва. Дане твердження складно оскаржити. Тим не менш, вона найбільш легка у відтворенні. Все, що необхідно авторові – інструмент для письма (з розвитком технологій і цей елемент можна відкинути), вільний простір для написаного і власна уява. Жодного обладнання, фізичної підготовки, знання гам. Для того, щоб почати і мати змогу кудись рухатись, не потрібний жоден стартер-пак. Ми не кажемо нічого про те, що необхідно, аби реалізуватися, як вдалий поет – це вже інше питання.

Легкі умови праці дарують світові безліч голосних імен. Всі вони, коли оригінальні, а коли під прикриттям псевдонімів з «Живого Журналу», «Стихи.ру», «Книги Фанфіків», «Літоти» тощо наразі творять сучасну культуру. Деякі з них мають змогу навіть заробити на своєму хоббі: кмітливий художник вже не залишиться голодним. Митці подаються в гастрольні тури, влаштовують концерти та літературні вечори, не гребують зайвий раз з’явитись на публіці (окрім деяких виняткових особистостей). Якщо поет минулих століть потерпав від переслідувань влади і був вимушений ховати написане за халявами чобіт, зараз йому майже нічого боятися. Друга сторона медалі виблискує так само яскраво, як перша, ліпша. Тому не зважати на негативний бік явища, що описується, дедалі складніше.

«Кров-любов», «твої-мої», незліченні варіації дієслівної рими… Сучасні вірші так часто ріжуть око чи вухо, що іноді зникає усіляке бажання їх читати. Тож чому неякісна банальщина не тільки розплоджується в закутках соцмереж, а й активно друкується, збирає зали і знаходить попит? Спробуємо розібратися.

Причина №1. «Критики-котики»

Соцмережі забезпечують не тільки легкий спосіб викладення матеріалу, а ще й оперативний фідбек, наприклад, в коментарях до публікації. Проблема в тому, що коментар вже за своєю природою є коротким відгуком, вираженням емоцій від прочитаного. Вкрай рідко можна знайти такий, що б містив у собі конструктивну критику. Натомість, зайшовши на сторінку будь-якого молодого автора чи авторки в Інстаграмі, можна побачити під кожною публікацією тонни захоплених емодзі і схвальних слів (зазвичай це є простою розсилкою). Таким фанатам пасує термін Тетяни Трофименко «критики-котики». Це не ті котики, що «лягають» на хворе місце і «лікують» його. Навпаки, вони вбивають в авторі будь-яку мотивацію розвиватися, адже «все і так круто, продовжуй, ти молодець». Якщо не вказуватимемо новоспеченому поетові на явні погрішності, отримаємо малоздібного нарциса, творчість якого стоїть на місці.

Причина №2. Брак практики.

Ліна Костенко писала «в стіл» майже десять років, коли писати на загал було просто неможливо. В подальшому це тільки пішло на користь її письменницькому талантові. Сучасні ж автори голосно заявляють про себе, щойно придумають першу кульгаву риму. Маститі поети з величезною охотою знищили б найперші свої творіння. З роками вони докорінно змінили власне світосприйняття, полюси творчості, віднайшли авторський неповторний почерк. Для них зелені вірші скоріше просто розпис ручки на папері. Спроби пера, висловлюючись літературно. Тому важливо прощупувати ґрунт, нікуди не поспішаючи. Якщо «продукт» якісний, споживачі знайдуться в будь-який час. Якою б талановитою не була людина, їй завжди потрібно докладати зусиль, щоб із віршомаза перетворитись на майбутнього класика.

Причина №3. Дань моді.

На щастя чи на жаль, бути людиною мистецтва модно. Слово «поет» асоціюється скоріше з образом витонченого інтелектуала тонкої душевної організації, аніж із шизофренією Осипа Мандельштама чи масовою пристрастю до морфію в богемних колах. Видаються поетичні збірки зірок шоу-бізнесу, ютуберів, інста-блогерів тощо, інакше кажучи, людей, що вже зібрали певну аудиторію за рахунок іншої діяльності. Ця аудиторія і складається з потенційних покупців, для яких відверто неякісне чтиво будуть штампувати великими тиражами. Автор і видавництво отримають свої гроші, прихильники залишаться задоволеними, натомість література поповниться черговим даремним витвором. Не треба так робити.

Звісно, думка читача може не збігатися з думкою автора. Мистецтво взагалі слабко регулюється будь-якими критеріями та рідко піддається правилам. Орієнтуватися необхідно лише на власне почуття прекрасного – воно ніколи не введе в оману.

Анастасія Могилевець

Print Friendly, PDF & Email