Power of women: жінки, які збагатили українську літературу

Складно, напевно, бути дружиною визнаного генія. Залишатись на самоті, вкотре поступаючись місцем ремеслу, прокидатися посеред ночі, щоб оцінити навіяні раптовим натхненням рядки (ліпше – виявити правдоподібне захоплення)… А як гірко прийшовся Ользі Хоружинській такий шлюб з Іваном Франком! Самотужки доглядати дітей, поратись на кухні (через велику любов до виготовлення джему) та ще й публікувати твори чоловіка за власний кошт! Жінок, що поклали себе на вівтар, безліч. Але історія пам’ятає і тих, чиє блискуче слово сколихнуло не одну душу. Саме про них йтиметься в сьогоднішньому матеріалі.

Марко Вовчок

Почесне звання першопрохідниці належить Марії Вілінській. Якщо це ім’я здалося вам незнайомим, вам лише здалося: саме ця пані стала відомою як Марко Вовчок. Свій брутальний псевдонім, жартома вигаданий Пантелеймоном Кулішем, авторка люто ненавиділа. Причиною такої асоціації стали певні особливості характеру Вілінської, а саме – мовчазність та відчуженість. З іншого боку, саме це робило Марію справжньою femme fatale. «Вона здається холодною. В ній є щось, що дратує чоловіків. Щось її різко виділяє в товаристві інших панночок. Вона не така, як всі», – висловлювався про авторку письменник та критик Віктор Петров. Тарас Шевченко, який вважав Марка Вовчка однією з найкращих друзів, навіть присвятив письменниці власні рядки – вірш «Марку Вовчку». В середині 50-х років 19-го століття, у цей непростий час, Вілінська стала єдиною жінкою-письменницею в українській літературі, нехай і поставала чоловіком на папері. Найбільш відомим її твором стала історична повість «Маруся», яка згодом розійшлася Францією в перекладі П’єра-Жуля Етцеля. Не обійшлося без конфлікту: французький видавець суттєво переробив повість і присвоїв собі новий варіант. І хоч українські товариші не захотіли змирятися з такою зухвалістю, Етцель був непохитним. Як би там не було, жоден інцидент не здатний зменшити значимість цього твору у вітчизняному мистецтві. Але ж ним ознаменувався лише початок виходу українок на літературну арену…

Леся Українка

Та, що сміється крізь сльози та сподівається без надії – знаючи скрутну долю поетеси, це не можна сприймати як порожні слова. З дитинства жінка була прикута до ліжка через туберкульоз кісток, який тогочасна медицина була не в змозі вилікувати. Але хвороба жодного дня не заважала Лесі не тільки реалізуватися в творчому напрямі, а й брати активну участь в українському національному русі. Напевно, почуття щирого патріотизму поетеса ввібрала з молоком матері. Так само, як і Олена Пчілка, вона займалася фольклористикою та перекладанням текстів, проте наяскравішою виявилася в поезії, прозі та драматургії. Щиросердний, як весь український колорит, псевдонім народився, коли авторці «тринадцятий минало». За однією з версій, він був запозичений у рідного дядька Михайла Драгоманова, що підписувався як «Українець». Драгоманова дівчина вважала великим авторитетом. В подальшому він здійснив помітний вплив в процесі її формування, як письменниці. Завдяки йому Косач-Квітка могла похвалитися блискучою освітою європейського зразка і вирізнялась серед «темних» колег, що нерідко проповідували обскурантизм. Леся Українка доповнила українську поезію, використовуючи небачені досі будови, наприклад, гекзаметр, п’ятистоповий ямб, верлібр тощо. Крім того, вона принесла в літературу нові сенси й мотиви, зокрема мотив національно-визвольної боротьби свого народу із жорстокими реаліями. «Єдиний мужчина в українському письменстві», – всі ми знаємо цей знаменитий вираз Франка. В ньому є доля істини, проте не варто сприймати слова класика надто буквально. Попри мужню вдачу Леся Українка залишалася привабливою жінкою з м’якими рисами обличчя і світлими очима, що, якщо вірити її сучасникам, наприкінці життя стали зовсім блакитними… Цікава ця жінка не лише творчими звершеннями, а й подробицями особистого життя (куди ж без нього). Наприклад, надзвичайно загадковим зв’язком із Ольгою Кобилянською. Але це вже інша історія…

Ольга Кобилянська

Закінчивши лише початкові класи, Ольга Кобилянська, що називається, «зробила себе сама», надолуживши згаяне власними силами. Вона шукала себе всюди: неабияк цікавилася соціологією та філософією, грала на музичних інструментах, малювала і навіть мала намір стати акторкою. Пошуки не були марними: літературне божество взяло Кобилянську під своє крило. Твори письменниці примітні тим, що в них українки вперше постали не жертвенними і скорботними, а живими і незалежними. Це були жінки-інтелігентки, що всіма силами прагнуть вирватися з міщанського павутиння. І хоч формально до феміністичного руху можна включити всіх авторок з цієї статті, це був неабиякий прогрес. Кобилянська мріяла виховати в собі «європейський характер», нести свіжі думки та інакшість у сфери своєї діяльності, і їй це вдалося. Жінка вела особистий щоденник з 20 до 28 років, в якому робила найрізноманітніші записи. Це були і свідчення швидкоплинних закоханостей, і автобіографічні замітки («Я некрасива і надто розумна, а чоловіки не люблять, коли жінка переважає їх розумом»). Довгий час задокументована доля письменниці перебувала за кордоном, поки в 1974 році не була передана у Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської в Чернівцях. Таємниця взаємин із Лесею Українкою, з якою вони листувалася впродовж 14 років, досі не дає спокою прихильникам їхньої творчості. Не дивно, що з’явилася теорія про сміливе кохання між ними. Леся пестливо називала подругу (чи «подругу») «киця», «мила пані Ольга», «хтосічка» тощо. Коли вона пішла з життя, Олена Пчілка писала до Кобилянської: «…я знаю, що Ви не тільки поважали її як талановиту письменницю, а й любили її особисто. Вона теж любила Вас дуже, між вами була справді якась духовна спорідненість…» Чи існували насправді романтичні стосунки, чи все, що поєднувало цих видатних жінок – спільний літературний фронт, залишається тільки здогадуватись.

Попри всю пошану до чоловіків в українській літературі слід визнати, що без тонкого флеру фемінності вона не була б такою самобутньою. Розглянуті постаті доводять, що жінки здатні не лише слугувати прислугою митця або джерелом його натхнення, а й втілювати це натхнення самостійно, прикрашаючи нашу культуру принципово новими творами.

Анастасія Могилевець

Print Friendly, PDF & Email