Дайте розумним книжкам другий шанс: як пробудити в собі цікавість до літератури

«Ніколи / нічого не читатиму. / Книги? / Що книги?» − уривок з «Хмарини в штанах» авторства Володимира Маяковського можна вважати лейтмотивом левової частки сучасних українців. Гніт шкільної програми із зарубіжної літератури, постаті, що перетворились на відшліфовані кліше… Звучить не надто захоплююче, чи не так? Газету ми замінили стрічкою новин на Facebook, це цілком природньо і навіть корисно, якщо підходити з боку актуальної наразі теми збереження довкілля. Але чим можна замінити художню книгу? Фільми та відеоігри оповідають, але не розкривають весь багатий смак літературних тропів, не передають цікавої форми. Крім того, вони мають домішки світобачення власного автора, які суттєво або не дуже змінюють сенс, іноді навіть спотворюючи його. Тим не менш, населення, що не читає, так і залишається проблемою сьогодення.

Наприкінці 2018-го року Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова провів всеукраїнське дослідження «Ukrainian Reading Publishing Data 2018». За його результатами третина опитаних прочитали за рік від 1 до 5 книг, вдвічі менше (14%) прочитали від 6 до 10 книг, лише 6% − від 10 до 25, 4% − від 25 до 50 і лише 2% − більше 50 книг. Незважаючи на невтішну статистику, перевагу літератури над іншими «засобами виразності» складно переоцінити. В той час, коли ті, хто нехтує читанням, проживають лише одне життя, їхні опоненти по той бік уявних барикад мають можливість прожити одразу декілька. Дійсно, іноді, занурившись із головою в який-небудь пригодницький роман, вже не можеш відокремити реальність від вигадки. Відбувається дифузне проникнення твору в повсякденність читача: в літературних героях він знаходить риси близьких та знайомих, а колізії до болю нагадують власні інтимні переживання. Але така магія відбувається тільки якщо ви справді насолоджуєтесь процесом читання, а не здійснюєте акт насилля над власною волею. Тому, якщо для вас том «Війни і миру» − пилозбірник на поличці або аксесуар для фото в Instagram (і ви маєте бажання розібратися з цим неподобством), приміряйте на себе декілька нетипових порад, які здатні знову пробудити жагу до читання!

Порада № 1. Щиро зацікавтеся чимось.

Можна продивитись документальний фільм на «National Geographic», послухати бабусині байки про те, що «раніше було краще», словом, зацікавитись будь-чим, що зовсім необов’язково стосується літератури. Наша людська натура схильна до пізнання, потрібно лише знайти «свою жилу» і захотіти випити все до дна. Так, захопившись історією та культурою довоєнної Японії, можна «проковтнути» «Мемуари гейші» Артура Голдена за лічені дні. І не тільки проковтнути, а й успішно перетравити, адже від книги, що якісно розкриває близьку тему, неможливо відірватися. Якщо ви зовсім далекі від гуманітарних наук, для початку можна ознайомитися з біографіями відомих людей, яких вам хочеться наслідувати (гарний приклад – «Стів Джобс» Волтера Айзексона).

Порада № 2. Шукайте свій стиль.

Дана порада найбільше пасує тим, хто реалізує себе в літературі або журналістиці. Шукайте манеру написання, яка схожа на вашу власну. Можливо, ви маєте звичку прогулюватись ввечері і подумки описувати все, що бачите? Тоді ви будете в захваті від пейзажної лірики імажиністів. Якщо ж, навпаки, ви не розпорошуєтесь на дрібниці і надаєте перевагу написанню сценаріїв та діалогів, вас затягне більш динамічне детективне чтиво. Беручи до уваги також індивідуальний стиль кожного автора, ви можете знайти «свого» письменника. Це значно складніше, але ж хто шукає, той знайде! На думку авторки статті, велике щастя зацікавитись своїм сучасником, адже є можливість слідкувати за ним у соцмережах, очікуючи на новий матеріал, або навіть відвідати літературний вечір і познайомитись особисто.

Порада №3. Переосмислюйте класику.

Це стосується як всесвітньо відомих особистостей, так і їх «дітищ». Багато хто вважає класику тривіальним явищем з однієї зрозумілої причини: вона просто-напросто приїлася. Що вже говорити про штампи на кшталт «Пушкін – наше все», «Шевченко – Кобзар» тощо, які лунають звідусіль. Через тотальне забруднення усіма цими стереотипами наш мозок відмовляється сприймати класичні твори належним чином. Потрібно забути шкільний досвід, абстрагуватись від джерел інформації, що вторять одне одному, і узріти в безпристрасному гіпсовому бюсті реальну, колись живу людину. У цьому допоможуть оригінальні матеріали про побут письменників, їхні взаємини з колегами, а також особисті записки і щоденники. Дізнавшись більше фактів з біографії автора, легше пов’язати із конкретними подіями в житті кожен його твір, знову вдихнути в них душу. Таким чином можна відкрити для себе, що вищезгаданий Олександр Пушкін створив не просто знайомий всім нам роман, а своєрідний купаж власного, мирського життя з літературою, що набагато довговічніша (мова йде про «Євгенія Онєгіна»).

 Література не прерогатива вузького кола обраних. Вона існує для всіх.   Можливо, завдяки поданим порадам ви почнете відгукуватись про неї словами не товариша Маяковського, а Івана Франка: «Книги – морська глибина: / Хто в них пірне аж до дна, / Той, хоч і труду мав досить, / Дивнії перли виносить».

Анастасія Могилевець

Print Friendly, PDF & Email