Координація ненависті

З 16 до 23 червня включно в Києві проходить захід КиївПрайд — 2019, який присвячений насущним проблемам ЛГБТ спільноти. Одіозний депутат Мосійчук уже спробував заборонити акцію, а деякі радикали відзначилися нападами на учасників. Один із постраждалих заявляє, що на спецпоказі гомофоби залили його перцевим газом, повалили на землю та побили ногами.

Старий знайомий несподівано написав: «Ти знаєш таку конфу (скорочено конфедерація — сленг)? Мене ось сюди наполегливо звуть, вербують». Я посміхаюся, але вирішую перевірити. Заманює кричуща назва — «Протидія ЛГБТ».

Щохвилини в чат приходить кілька учасників. Потік повідомлень стрімко збільшується. Градус ненависті підвищується. Новоприбулі плавно вливаються у жваву дискусію. Усі повідомлення спрямовані проти ЛГБТ спільноти. Хтось згадує сімейні цінності, хтось марнословить про нинішній рівень падіння моральних підвалин. Іронії й жартів мінімум, чіткого планування щодо зриву маршів — максимум. Різноманітність учасників вражає. Ось скаржиться студент, який не зможе приєднатися до дійства через прийдешню сесію, чоловік старшого віку рекомендує пропустити тести, оскільки є шанс докорінно змінити хід історії. А ось уже адміністратор істерично повторює прохання поширювати інформацію про чат, щоби залучити більше молодих і розсудливих людей, натякаючи, що кожен може стати причетним до величного. Один з акаунтів коментує, що готовий спати на вулиці, щоби перешкодити мирному ходу вранці, зволікати не можна. Інший анонімний коментатор натякає, що з чату зливається інформація на сторонні ресурси, обурені учасники вимагають заблокувати зрадника ідеї, маленьке слідство закінчується, не встигнувши початися.

Адміністратор знову повторює, що до Києва варто приїжджати з регіонів, щоби перешкодити основному Маршу Рівності 23 червня, деякі повідомляють, що можуть не встигнути добратися до міста. Несподівано в чат заходить дівчина, яка готова захищати позиції ЛГБТ, вона намагається почати дискусію. Ніякого діалогу, її швидко та показово банять, мовчазна більшість у захваті, декілька користувачів намагаються глузувати з природи жінок, пару жартів зустрічають зі схваленням. Пишу повідомлення заблокованій у чаті дівчині, вказую, що я журналіст. Отримую відповідь: «Ти знаєш, напиши просто, що тут діється, я не хочу, щоби моїх друзів били. Я вже втомилася.»Те, що ЛГБТ активістка не складає із себе провини за те, що сталося насильство, примітно. Каже, що вона просто недопрацювала в деяких випадках, де людину можна було переконати. Натякає, що буде обов’язково продовжувати знаходити точки дотику з іншими, тими хто її не розуміє та, мабуть, ніколи не зрозуміє.

Повертаюся до чату, він усе ще здатний здивувати. Невідомий пише: «Дорогі друзі, хто з Івано-Франківська й має бажання поїхати в Київ на акцію, тоді прошу мені кинути + в особисті повідомлення! Слава Україні!». Після посту слідує ряд плюсів, бажаючих набралося чимало, понад двох десятків, пасажирам нічного рейсу буде складно заснути. Придивляюся уважніше на закріплене в чаті повідомлення, так і є, у різних містах працюють підготовлені координатори, у списку понад десятка міст. Черговий модератор чату намагається заспокоїти присутніх: «Це канал для інформування санкціонованих акцій, які відбудуться 22-го и 23-го. Усе інше на вашій совісті, відповідальності й адміністративного кодексу. Зрештою, ми тут усі законослухняні громадяни». Піщинка адекватності швидко доповнюється морем провокації, хтось пише, що учасників чату досить, чтобі звільнити порушників із відділень поліції, тому хвилюватися не варто, краще швидше діяти, ніякої пощади. Провокацію підкріплює людина з ніком Адольф, вказуючи на «плачевний досвід Європи», де толерантність знищує традиції, закінчуючи своє повідомлення закликами не допустити помилок минулого на українських землях і зірвати захід ще на початковому етапі, щоби не допустити ненависних гомосексуалів із декларуванням своїх позицій на просторах Києва.

До вечора поступово спілкування в конфі стихає, зрідка продовжують додаватися нові активісти, напевно, ідеалісти. Намагаюся отримати коментар у модераторів чату, представляючись коресподентом. Перший повністю ігнорує всі запитання, не намагаючись дати відповідь. Інший теж вирішує спочатку відмовчатися, але через десяток хвилин передумує й починає важку розмову, пропонує домовитися про зустріч завтра, де він пояснить позицію угрупування. Шкода, що зустріч неможлива. 21 червня, на наступний день після моїх спостережень за комунікацією традиціоналістів, знову почнуться провокації та побиття, поліція, можливо, заведе декілька кримінальних справ, але все залишиться так, як було завжди. Чат буде працювати, а ненависть процвітати. Грона гніву будуть наливатися й дозрівати їм уже недовго, щоби дати урожай люті в подвійному розмірі. Така концентрована ненависть руйнує не тільки плани ЛГБТ спільноти, а і своїх носіїв. Як обернеться їхнє життя далі, я сказати не можу.

Андрій Єлісєєв

Print Friendly, PDF & Email