Один день із життя жінки. Україна

Про те, що українські жінки – найгарніші, говорять у всьому світі! Але чи красою єдиною вони можуть пишатись?

Серед нас живуть мільйони жінок з різними долями, вподобаннями та традиціями і кожна не схожа на іншу. Своєю історією та думками щодо українських жінок з нами поділилася доктор філологічних наук, професор і завідувач кафедри української філології та історії літератури ЧНУ ім. Петра Могили Тетяна Шестопалова.

Чому саме Миколаїв став для Вас другою домівкою після Луганська?

До Миколаєва я приїхала у 2015 році, після Фулбрайтівського стажування у Сполучених Штатах Америки. Вирушила туди зі свого рідного міста Луганська, але через те,  що почалась агресія з боку Російської Федерації на українській території, я не змогла повернутися додому.  І тому шукала місто і навчальний заклад для того, щоб далі продовжувати свою професійну діяльність і не приховувати національної самосвідомості, власних переконань і поглядів. Таким містом виявився Миколаїв.

Я рада, що опинилася тут, оскільки це для мене абсолютно новий досвід. Я познайомилася з університетом, який був створений не так давно. Мені, як людині, яка навчалася і працювала значну частину свого життя в університеті із майже сторічною традицією існування, навчання, роботи та організації різноманітних заходів, було дуже цікаво спостерігати за вищим навчальним закладом, який тільки формує свою традицію і вже знайшов собі місце на академічній карті України.

А розмовляти українською – це Ваша принципова позиція, адже Донбас –російськомовний край?

Насправді я із регіону, який важко назвати російськомовним, але він, як і більшість регіонів Східної на Південної України, «суржикомовний».  Мабуть, так його краще назвати, бо я і в Миколаєві не чую літературної російської мови. Я, безперечно, маю досить великий пієтет до російської літератури.  Але вважаю, що Україна державою є саме тоді, коли наше суспільство усвідомить все ж таки важливість певної національної атрибутики, яка відрізняє нас від інших країн.

Державна мова, а вона у нас одна, є одним із найважливіших інструментів і символів державотворення. Я взагалі до принципів ставлюся дуже помірковано. Говорити українською – це життєва позиція, і не можу сказати, що я завжди так розмовляю. Часом треба перейти на російську мову. Але я вважаю, що там, де я почуваю себе органічно і де люди мене можуть і мають зрозуміти, там я говоритиму я говорю українською.

 Як Вам вдалось пережити цей складний момент, коли почалися конфлікти на Сході України?

Людина має властивість вкорінюватися. Їй треба розуміти, що в неї є дах над головою – те місце, куди вона справді приходить і відчуває, що захищена, коли  навколо неї близькі, рідні люди. Але суспільство, мабуть, значно повільніше прогресувало б, якби ми завжди були на одному і тому самому місці.

Я не хочу сказати, що в мене не було жодного стресу. Але думаю, що травму пережили і переживають тисячі і тисячі людей і, можливо, це не тільки мешканці Донбасу та тих територій, які сьогодні захопленні іншою державою. Я вважаю, що травма долається рухом людини по життєвій дорозі.  Її заліковує час, робота, справи, знайомство з іншими людьми і розуміння того, що твій біль у цьому світі не найстрашніший, що боліти може кожному. Дуже страшно було дивитись, коли залишались самі, наприклад, домашні тварини. Люди виїздили звідти, тому що було дуже небезпечно залишатися в наших містах, де стріляли, лунали автоматні постріли і таке інше.

Так чи інакше, у людини є голова на плечах, у неї є свої рішення. Хоч якийсь вибір, але завжди існує, про це треба пам’ятати.  Він є завжди, навіть тоді, коли ми можемо повністю зневіритись.

Чи дотримуєтесь ви українських традицій?

Більшість традиції в моєму розумінні зводяться до певних етичних принципів та правил, які були свого часу сформовані цілими поколіннями. Серед них і повага до дорослих людей, до батьків. Я вважаю, що в українському просторі дуже поширена риса, коли на конфліктну ситуацію ми реагуємо почуттям гумору. Це взагалі ментальна риса українського народу. Серед таких внутрішніх традиційних аспектів для українців притаманною є гостинність. Коли я ще мала домівку в Луганську, то любила приймати гостей.  Ми разом із моїми подругами дуже часто готували різні десерти. Щодо практично втілюваних традицій можна сказати, що вони корелюють із християнськими святами.

А якою повинна бути сучасна українська дівчина?

Я не знаю, хто яким повинен бути. Все залежить від етичних норм поведінки, системи цінностей. Сьогодні дуже багато говорять про те, що гендерні ролі переживають дуже серйозну ситуацію. Тобто чоловіки перестають бути мужніми, і ми інколи не очікуємо від них захисту та проявів мужності. Вони можуть бути творчими і чуттєвими. Жінки ж, навпаки, можуть бути зовсім не тендітними. Я не знаю, якою має бути сучасна жінка, дівчина. Можу лише чітко сказати, що сучасна людина, вочевидь для того щоб реалізуватися у цьому світі, має бути налаштована до відмінностей та суперечностей, які вона зустрічає у своєму житті.

Я не хочу визначати якихось норм чи канонів, тому що, як правило, навіть якщо будувати чіткі рамки для того, якою має бути дівчина, жінка, чоловік, ми все ж обмежуємо їх і створюємо власні бар’єри між людьми. Ми всі різні і головне, щоб  не заважали один одному розвиватися, отримувати радість від життя. І не просто не заважали, а щоб могли допомагали ­  це взагалі було б ідеально.

Анастасія Разводова

Print Friendly, PDF & Email