Фестивалями єдиними: де кіно Миколаєва?

Миколаїв кінематографічний сьогодні – це три кінотеатри, безкоштовні покази фестивального кіно різних країн у бібліотеках та музеях, аматорські покази на вулицях під акаціями чи у закладах біля каміну. Це також маленькі кіноклуби для справжніх сінефілів та авторське короткометражне кіно від молодих режисерів-початківців, яке навіть на рівні Миколаєва має мізерні шанси на те, щоб опинитися на великому екрані міста.

Втрачені кінотеатри

Раніше відкриття нового кінотеатру викликало у миколаївців радість. Не кожен знає, що у нас їх функціонувало близько двадцяти. Вони були осередком культури і творчості.

«Іскра» мав багато простору і сучасне обладнання. Будівля збереглася до нашого часу завдяки тому, що у 1996 році зал зайняла християнська община «Відродження». Лише у 2002 році вдалося повернути кінотеатру минулий статус та відкрити його знову.

У «Космосі» збиралася молодь, організовувалися виставки у фойє, зустрічі з режисерами, поетами та художниками, була створена ігротека та дитяча кімната «Космодром», щоб малеча не нудилася. Назва кінотеатру мала сенс і концепцію, заклад навіть офіційно святкував Всесвітній День авіації і космонавтики.

«Юність» створювали руками ледь не усього міста, особливо, молоді з комсомольських організацій, звідси і назва. Кінотеатр мав дуже великий екран та чудову акустику. Він був місцем зустрічей, його пам’ятають наші дідусі та бабусі.

Потім почався період перебудови і стало не до кіна. Більше не було прокатників, а отже – не стало тих, у кого можна купувати фільми. З’явився страх, що стрічки не окупляться.

У 90-ті держава майже перестала фінансувати розвиток кіномистецтва. Лише зараз вона знову починає виділяти певні кошти. Тоді кількість кінотеатрів скоротилася. У Миколаєві до цього додалося те, що існували відеосалони з піратськими фільмами, а потім ще й підвищилися ціни на квитки. Популярність кінотеатрів зменшилася: молодь обирала купити касету, а не квиток.

Так кінотеатри «Хроніка», «Комсомол», «Ровєснік», «Кінотеатр імені Горького», «Промінь», «Екран» (раніше – «Сталінець»), «Дружба», «Альбатрос», «Малятко», «Кінотеатр імені Фрунзе» і т.д. почали зникати. Будівля кінотеатру «Іскра» забута і ніяк не використовується містом. У «Космосі» зараз Будинок творчості дітей і молоді Інгульського району. «Юність» перетворилася на концерт-хол. Це один із найбільших залів, де можуть виступати музиканти з інших міста. Інколи у ньому проходять фестивалі кіно.

У міста лишилися «Піонер», «Батьківщина» і відносно новий «Мультиплекс».

Миколаїв у кадрі

Кіно було у нас і ми були в кіно. Миколаїв доволі гарно виглядає у кадрі. Це помітили і радянські, і сучасні режисери. Сьогодні місто має доволі цікаву постапокаліптичну атмосферу, це додає йому особливого шарму.

Ось приклади фільмів, які знімали у нас:

  • «Трактористи» (Іван Пир’єв, драма, 1939 рік).
  • «Велика родина» (Йосип Хейфиц, драма, 1954 рік).
  • «Зовсім пропащий» (Георгій Данелія, пригодницький, 1972 рік).
  • «Комбати» (В’ячеслав Колегаєв, військова драма, 1883 рік)
  • «Без сина не приходь» (Радомир Василевський, комедія, 1986 рік).
  • «Штормове попередження» (Сергій Омельчук, фільм-катастрофа, 1988 рік).
  • «А чи був Каротін?» (Геннадій Полока, детективна комедія, 1989 рік).
  • «Ліквідація» (Сергій Урсуляк, детектив, 2007 рік).
  • «Правила викрадення» (Євген Невський, кримінальна драма, 2009 рік).
  • «Шамара» (Наталя Андрійченко, драма, 1994 рік).

У них фігурували суднобудівний завод імені 61 комунара, залізничний вокзал, дитяче містечко «Казка», Тернівка, Намив, «Сухий фонтан».

Авторське кіно і його перспективи

Заради мистецтва Миколаїв знімати кіно не буде. Спроби створити власне виробництво у місті були, але не вистачає бюджету, спеціалістів, підтримки місцевої влади. Немає потрібної техніки і наші телеканали не закуплять цей контент. Тому якщо і знімати, то лише для себе і для містян, яким це цікаво, бо у провінції створити хороше кіно майже неможливо. Навіть у Києві кіно не таке і потрібне. У цьому переконаний миколаївець Байрам Гаджиєв. Він створив студію та знімає документальне кіно за мінімальні кошти («Мы строили корабли авианесущие», «Служба длиною в жизнь»).

Молода команда режисерів та відеографів, які просто насолоджувалися тим, що знімали коротенькі соціальні ролики (свою назву вони розкривати не захотіли) сьогодні розпалася та роз’їхалася містами України. Вони брали участь у конкурсах і вигравали призові місця в інших містах, а у своєму такої можливості не було. Одна з учасниць – Анастасія – прокоментувала це так:

«Я підозрювала, що доведеться їхати звідси, але сподівалася, що ми знайдемо однодумців і свою аудиторію. Це могли би бути навіть некомерційні проекти, просто хочеться, щоб місто підтримувало ініціативу та про нас дізнавалися».

Оксана Курмаз і Денис Черниш працюють з анімацією. Вони намалювали кліп для сумісного синглу «Connect» американської виконавиці Elohim і доволі відомого музиканта, який пише електронну музику – Skrillex. Це успіх, але і вони вже не живуть у Миколаєві, бо у місці мало можливостей для розвитку у цьому жанрі.

«What Is Dead May Never Die»

Правда у тому, що Миколаїв – не столиця кінематографу. Вибір людей падає на бізнес, де можна гарантовано отримати гроші, а влада займається іншими проблема міста. Кіно – це про творчість, про ідею, про відтворення реальності, красу сприйняття і нові погляди. Кіно – це про тих, кому є що сказати, і такі люди у нас є. Але немає тих, хто готовий бачити і слухати. Ентузіасти з’являються, проте зневірюються з часом.

Однак, все може змінитися, принаймні фестивальна культура набуває обертів, і це – добрий знак.

Вероніка Пономаренко

Print Friendly, PDF & Email