15 хвилин до початку: що відбувається за лаштунками сцени?

Згадайте ваш останній візит до театру. Мабуть, ви одягли щось гарне та святкове, або були після роботи одягненні у кежуал-стилі. У буфеті йшли розмови про «високе та святе», лунала приємна та спокійна музика, люди займали свої місця у залі.

А ви колись ловили себе на думці про те, що відбувається за лаштунками сцени? Що роблять артисти? Як готуються? Як «живе» театр перед виставою? Зараз розповімо.

Ми завітали до Миколаївського академічного російського драматичного театру на виставу за п’єсою Григорія Горіна (за творами Шолом-Алейхема) «Тев’є-молочар». У спектаклі була задіяна вся трупа театру. Режисером-постановником став заслужений артист України Сергій Чверкалюк. Артисти готувались розповісти на сцені історію про життя бідного єврея-молочара, який хоче видати доньок заміж, але все йде не за його планом. Проблема батьків та дітей  вічна, але особливим робить п’єсу єврейське почуття гумору.

Проходячи через сцену, ми потрапили у службову частину театру. Там розміщені цехи, гримерні та сходи на малу сцену.

Костюмерний цех
Службова частина театру
Службова частина театру
Костюмерний цех

Роблячи фото, ми познайомились з народним артистом України — Василем Георгійовичем Остафійчуком. Пан Василь розповів нам, що на сцені він з 4 років. Потім він вступив до Київського національного університету театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенко-Карого. Грав у Івано-Франківському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Івана Франка. Більше 30 років служить у Миколаївському академічному російському  драматичному театрі. Василь Георгійович каже, що для нього театр — другий дім. Служіння для нього — це значить, цілком і повністю віддаватися театру. Любити його, берегти, плекати.

Народний артист України Василь Остафійчук

 — Як ролі відображаються в Вашому житті?

Кожна роль залишає відбиток у душі, в серце. Я ось зігравши в 98 році Дядю Ваню (ред. — п’єса Антона Чехова «Дядя Ваня») кинув курити. Ми з режисером вирішили, що дядя Ваня випиває, але не курить. Після прем’єри я зім’яв сигарети і викинув їх. Кожна роль впливає на артиста, але я не знаю, з хорошого боку або з поганого. І на глядачів роль впливає. Він же стає краще або гірше, дивлячись як він все сприймає.

 — Що Ви можете сказати про сьогоднішню виставу?

П’єса «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема йшла 28 років тому. Тоді Віктор Санич (показує рукою на товариша по цеху)(ред. — народний артист України Віктор Пасічник) грав молочара, я грав урядника. А тепер я граю Тев’є-молочника, а Віктор Санич — Лейзера.

Усі люди були заняті чимось. Хтось повторював слова,  на сцені чоловік просто ходив, хтось обирав собі капелюха, хтось сидів на дивані та дивився в одну точку. У гримерній дівчата робили зачіски та макіяж. Можна було почути гучний сміх артистів, жарти про «своє» та і чийсь спів.

Артисти театру

Біля дзеркала стояла дівчина. Її звати Дарина Пундева. Дівчина грає роль Хави — одна з доньок молочара. Саме вона закохалась у руського хлопця, відріклась від віри та втекла з дому. Дарина розповідає, що вона вчилась на режисера у Миколаївському коледжі культури та мистецтв та планувала працювати організатором культурно-масових заходах, але доля вирішила інакше. На одному з фестивалів її помітила заслужена артистка України Сталіна Лагошняк та запросила до театру. «Я подумала, що у театрі працюють зірки, а я хто така?» — розповідає дівчина, але шанс свій не відпустила. Після новорічної казки дівчина полюбила театр і говорить, що не хоче працювати у іншому.

Артистка театру  Дарина Пундева

«Я полюбила цей театр, цих людей, які тут працюють. Я не хочу працювати в іншому театрі. Якщо з цим не складеться — в інший не піду.»

Останні хвилини перед початком. Усі актори готові, стоять за кулісами. Чутно як у глядацькій залі розмовляють люди. Останній дзвоник. Відчиняються куліси.

На сцені почала жити нова історія.

Лариса Амбарцумян

Print Friendly, PDF & Email