«Фаворитка» Йоргоса Лантімоса: рецензія

Йоргос Лантімос, будучи надто впізнаваним режисером, міцно влаштувався на території англомовного кіно. Після радикального «Ікла» у його «Лобстері» ризикнули зіграти Колін Фаррелл і Рейчел Вайс, після чого у фільмах «Вбивство священного оленя» і «Фаворитка» прийшли сміливіші представники голлівудського кіно — Ніколь Кідман і Емма Стоун. Здається, ще трохи, і греку вдасться затягнути в свій колізей Меріл Стріп. Адже тепер, з виходом «Фаворитки» (2018 рік), проявилася дивовижна риса режисера — адаптуватися в чужому середовищі, тобто в сценарії, зберігаючи свій неабиякий авторський стиль.

Сюжет «Фаворитки» розповідає про інтриги при дворі британської королеви Анни (Олівія Коулман) на початку XVIII століття. Владна фаворитка правительки — герцогиня Мальборо (Рейчел Вайс) непогано влаштувалася і веде від імені держави війну з Францією. Але раптом на шляху герцогині з’являється раптова конкурентка — кмітлива і чарівна Ебігейл (Емма Стоун), яка, мабуть, занадто швидко вчиться грати за придворними правилами. Від простої служниці до баронеси Машем і протеже королеви шлях неблизький, але дуже захопливий і підлий.

Перше, що впадає у очі — знижений градус абсурду, характерний для режисера. Справа в тому, що чи не вперше Лантімос береться за чужий скрипт. Свої картини автор прописував зі сценаристом Ефтімісом Філіппоу, а результат, закономірно, виставляв постановника мало не спеціалістом у своєму власному світі абстрактних притч з умовними і гротескними персонажами. Тепер в роботу був взятий матеріал Дебори Девіс і Тоні МакНамара. Зйомки в чужій країні для Лантімоса — це більше, ніж випробування, а ось занурення в іншу історичну епоху — справжній виклик.

Тим часом, впевненість постановника в матеріалі легко передається глядачеві. Лантімос зняв ефектне і дуже емоційне кіно саме для широкої аудиторії. Тут практично немає звичних для грека міфологічних алюзій або філософських міркувань. Зате збереглася улюблена схильність режисера перетворювати жорстку дійсність в театр абсурду — штучність придворної атмосфери, безглузді церемоніали, громіздкі перуки, пишні криноліни, накрохмалені коміри, і все під мінімалістичний саундтрек з музики Баха, Генделя і Вівальді. Так, що коли в одній зі сцен героїню Емми Стоун ігрово штовхають у рів, здається, ніби актриса впала в оркестрову яму, за межі театральних підмостків.

Фанатам Лантімоса не варто хвилюватися про те, що режисер «пішов в маси». Це все ще абсолютно авторське кіно, в якому складно не помітити відсилання до того ж «Лобстеру» (свідомо чи ні) у вигляді перегонів ракоподібних, як придворної забави, або фраз про виколоті ножем очі. Фірмовим залишається навіть звернення до камери. Втім, найбільш захопливими залишаються панорамні кадри, які розтягують простір, роблять його опуклим і об’ємними.

Щоб остаточно втратити розум у цьому бурлеску, автор періодично приглушує світло і пускає нас ближче в королівські покої. А там, знайоме кожному, — самотність, відчай і бажання простої безкорисливої близькості. Зіграна Олівією Коулман Анна Стюарт — дуже складний образ монарха, яких на великому екрані не було давно. Ця королева майже що міська божевільна — примхлива, авторитарна, яка страждає ожирінням і подагрою, між тим неймовірно чутлива і навіть ніжна. З акторами Лантімосу взагалі дуже пощастило: в манері Рейчел Вайс є необхідна статика і сарказм, властиві фільмографії грека, а ось Емма Стоун заново розкрила таланти, взявши на себе роль умовного антагоніста.

Важливо знати, що при всій своїй показній театральності, «Фаворитка» вельми вірогідно відтворює справжні події при дворі королеви Анни. Складно повірити, але десь так в XVIII столітті і споруджувалися кар’єри придворних, вирішувалися питання військових стратегій і податкової політики. Кулуарних подробиць ми ніколи не дізнаємося, проте режисер оригінально заповнює цю прогалину «колючими» діалогами, де шановні пані не соромляться у висловах і сексуальних утіхах.

Насправді ж «Фаворитка» — фільм зовсім не про політичні інтриги чи боротьбу за увагу королеви. Це історія про кохання трьох жінок, любові, яка не повинна бути жертовною, але повинна бути чесною.

Анна Максименко

Print Friendly, PDF & Email