Форма води /The Shape of Water/ 2018

      «Я не в змозі осягнути твою форму, але я бачу твої обриси в усьому. Твоя присутність наповнює мій погляд коханням».

Стрічка самобутнього Гільєрмо дель Торо «Форма води» набула розголосу. В ній розкриваються важливі теми: складне кохання, права меншин у суспільстві, боротьба з насиллям, расизм, комунізм, гомофобія. Режисер у своїх фільмах завжди стає на захист слабких і беззахисних. Але не лише це привертає увагу глядача.

Дівчина зустрічає амфібію

Перед нами Америка за часів «холодної війни», 1963 рік. Елайза – дівчина з добрим серцем, яка загадковим чином позбулася голосу, але мріє співати. Натомість вона працює прибиральницею у секретній урядовій лабораторії. Її ранки починаються однаково: мастурбація у ванні та одне зварене яйце на сніданок. Коло спілкування налічує балакучу подругу, яка має нещасливий шлюб та підстаркуватого художника-гомосексуаліста. Зрозуміло, що знайомство з людиною-амфібією, яка не зважає на її вади, видалося їй цікавою пригодою. Такий друг чудово би доповнив сумнівну колекцію дівчини.

Сюжет має нелогічні нюанси. Наприклад, амфібія без води страждає і знаходиться у передсмертному стані. Проте це не заважає їй піднятися на ноги після обстрілу, залікувати власні рани та помститися. А важливі ліричні деталі про знайомство Елайзи з «монстром» розкриваються лише наприкінці як щось неважливе, коли деякі глядачі вже пробираються із кінозалу, щоб не стояти у черзі та викинути упаковку від попкорну. У певних місцях не вистачило динаміки та гумору. Але казковості, емоційності, символізму – було вдосталь.

Візуалізація, символізм і музика

Містичний настрій та кольорова гамма картини нагадують «Лабіринт Фавна» – іншу працю режисера, яка вийшла у 2006-му. Естетичні монстри, до яких відчуваєш симпатію – новаторство режисера, завдяки якому його стрічки стали впізнаваними. Взагалі, візуальна складова фільму – його найбільша перевага.

Сама назва «Форма води» є символом і парадоксом. Відомо, що вода не має власної форми, проте вона набуває форми будь-якої посудини. Режисер описує кохання, використовуючи цей факт, як метафору. А ще можна розділити назву на світ форми та фантазії. Тобто світ правил, формальностей та світ живий, чуттєвий. У світі форми головна героїня – ніхто, у світі води – будь-хто.

Музика французького композитора Александра Деспла чудово доповнила атмосферу мрійливої легкості та тривожної загадковості водночас.

Персонажі та актори

Саллі Хокінс – улюблениця дель Торо, з якою він співпрацює не вперше – чудово зіграла дівчину з іншої планети, яка танцює у темряві (асоціація з героїнею однойменної стрічки Ларса фон Трієра) та допомагає стражденним навіть, якщо страждає сама.

Антагоніст Річард Стрікленд є символом вже згаданої форми, людини-садиста, яка важко працює, щоб колись переїхати до іншої країни з сім’єю, і мати спокійну старість. Йому не потрібні пригоди. Те, що виходить за рамки «норми», треба знищувати. Герой Майкла Шеннона залишився нерозкритим, глядач не бачить мотивів його невиправданої жорстокості.

Грим Дага Джонса заслуговує уваги, це неймовірно. Як і те, що актор ужився з тілом монстра, став єдиним цілим. Передав емоції лише за допомогою рухів тіла та погляду, не вимовивши жодного слова. Актор витрачав кожного дня три години на те, щоб вдягнути костюм. Гільєрмо дель Торо створював цей образ 9 місяців. Людина-амфібія – найяскравіший символ води: стихійної, мовчазної, безіменної.

Скандал і премії

Все це втрачає свій шарм на тлі обвинувачення Гільєрмо дель Торо у плагіаті. Шість років роботи у співавторстві з Ванессою Тейлор, бюджет у дев’ятнадцять мільйонів, безумовно, важка праця. Невже за усім цим стоїть брехня?
Виявилося, що «оригінальний» сюжет перегукується з п’єсою Пола Зіндела «Дозволь мені почути твій шепіт». У ній дівчина Хелен працює у таємній лабораторії. Там вона знаходить спільну мову з дельфіном, який не прагне співпрацювати з ученими, і тому має померти, щоб була змога досліджувати його мозок. Дія відбувається в США у 60-х роках. Режисер зізнався, що ідею справді позичив, але в іншого письменника – Деніела Крауса.

Звісно, такі нюанси не завадили фільму отримати чотири статуетки та перемогти на «Оскарі» 2017.  Номінації такі: «Найкращий фільм», «Найкраща режисура», «Найкраща музика» і «Найкраща робота художника-постановника». Окрім цього – «Золотий лев», три премії BAFTA і два «Золотих глобуса».

Вероніка Пономаренко

Print Friendly, PDF & Email