Гідропатична пам’ятка ХХ століття

Люди часто виїжджають за межі міста на місцеві курорти, щоб оздоровитись, прийняти грязьові ванни тощо. Проте, чи знали ви, для того, щоб робити такі процедури не обов‘язково покидати Миколаїв. Водолікарня доктора Кьонігсберга — не тільки унікальний фізіотерапевтичний заклад України, а й також прекрасна пам‘ятка архітектури про яку повинен знати кожен містянин.

За таку перлину в Центральному районі міста ми маємо бути вдячні лікарю-невропатологу Михайлу Григоровичу Кьонігсбергу, який на початку ХХ століття відкрив один із кращих в Україні гідропатичних закладів. Він народився в Миколаєві в 1865 році, навчався в Миколаївській гімназії, згодом вступив до Харківського університету. Після здобуття в 1989 році освіти працював у Парижі у французького лікаря-психіатра, вчителя Зігмунда Фрейда, спеціаліста з неврологічних хвороб Жана-Мартена Шарко. А також в парижі в Інституті Пастера та в Берліні.

У 1901 році на кошти батька Кьонігсберг відкриває власний лікувальний заклад, облаштувавши його сучасним імпортним обладнанням. Він був побудований за проектом одеського інженера І. Рейхенберга під наглядом миколаївського міського архітектора Е. Штукенберга. Водою зі Спаського джерела лікарню запезпечував колодязь завглибшки 47 метрів, що був виритий у дворі.

Використовували в закладі такі прилади й обладнання, як душ “Шарко” (названий на честь вчителя Кьонігсберга), спіральний душ, “римська лазня”, мраморний басейн завдовжки 2 м 13 см,  фаянсові напівванни для масажу та обливання, сидячі ванни тощо. Доктор Кьонігсберг використовував у медичних цілях води Південного Бугу та лікувальні грязі чорноморських лиманів. Коштували процедури від 50 копійок до 1 рубля. На той час далеко не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Лікарня на початку свого існування була спроможна обслуговувати 50 пацієнтів на день. Працювала вона цілий рік, крім великих свят.

Значних втрат водолікарня зазнала протягом Першої світової війни. А в 1927 році після шести років відновлення за допомоги Червоного Хреста вона була відкрита як «Фізіотерапевтична лікарня ім. Жовтневої революції». Під час Великої Вітчизняної війни тут було розміщено військовий госпіталь, стайню і склади для фуражу. За період окупації заклад було майже повністю зруйновано, а технічне обладнання, апаратура, меблі – знищені фашистами.

Після відступу німецьких військ відновлювати лікарню було дуже важко. За допомоги Миколаївського енергетичного комбінату та інших підприємств України двері лікарні були відчинені вже навесні 1944 року. У 1946 році на її базі був заснований стаціонар-санаторій для лікування інвалідів, демобілізованих, а також людей, для яких виїзд на оздоровлення за межі області був неможливим. Протягом 1960-70-х років обласна фізіотерапевтична лікарня – це поєднання спеціалізованого лікувального закладу і стаціонарного відділення обсягом на 50 місць. У 80-х роках якість та ефективність роботи закладу значно зросла.

Нині це Обласна лікарня відновлювального лікування з великою кількістю оздоровчих процедур.  Крім цього, тут працює стаціонар на 78 місць, а також денний стаціонар, де можуть лікуватись пацієнти у відділеннях кардіології, неврології та цереброваскулярної патології.

Коли дивишся на такі заклади – відчуваєш дух старого потужного Миколаєва. Ти уявляєш, як Рейхенберг креслив проект Водолікарні, як тут лікував пацієнтів доктор Кьонігсберг, а її коридорами ходили місцеві аристократи. Саме в таких будівлях відображається вся краса рідного міста. Але на жаль, в нашій країні не всі вони доживають до сьогодення у належному стані, щоб передати всю ту атмосферу.

Юлія Зоря

Print Friendly, PDF & Email