Урок вдовам: мрець у кращому світі, а життя триває

Постановка Катерини Богданової

Сценографія Олени Рикусової

Прем’єра — 8 травня 2018 року

Вистава йде з одним антрактом, тривалість — 1 година

П’єса «Урок вдовам» Ж. Кокто була опублікована в 1936 році. Хоч написана вона трохи менше ніж сто років тому, п’єса порушує піднімає питання, з якими часто стикаються сучасні дівчата.

Вистава була поставлена на малій сцені Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру. Музика створювала похмуру атмосферу. Темрява поглинула весь простір. Несподівано з двох боків почали з’являтися танцюристи. Увага глядачів була прикута до сцени. Раптом на сцені з’являється вдова і годувальниця. А, й труна. Усе дійство відбувається на кладовищі. Моторошно, згодна, але додає атмосферу співпереживання і близькості з головною героїнею.

Удова вирішила накласти на себе руки через те, що її чоловік (Пан) — помер. Від чого? Невідомо. Хочу сказати, що вдова виглядала дуже молодою, не старше, ніж 21—23 роки. Вірна вдові годувальниця теж вирішує зробити суїцид. Обидві прийняли рішення голодувати. Головна героїня справляє враження глядачеві як найсвятіша зі святих. І в правду. На тлі жителів міста їй не вистачає німба над головою для повноти картини. Годувальниця усіма способами намагається відмовити вдову від страшного гріха. Під час бесіди між вдовою та годувальницею глядач дізнається, що вдова досить багата дівчина і могла б забезпечити життя до кінця днів своїх. Але в заповіті все майно переписала на годувальницю. Через певний час з’являється зовиця. Вельми екстравагантна жінка. Я б навіть сказала, яскрава модниця із зухвалою поведінкою. І рабами (моторошне видовище). Прийшла провідати вдову та й про заповіт дізнатися. А кому не цікаво, куди подінуться гроші брата? Але зовиця виявилася позитивно налаштованою до вдови й незабаром пішла. На тому новини для вдови не закінчуються.

Незабаром вдова дізнається про те, що пан був непорядною людиною в місті. Бідну дівчину це ранить до глибини душі. Годувальниця, довго не думаючи, вирішила розповісти вдові про молодого, красивого стражника, який охороняє цвинтар. Адже коли щаслива, а головне — жива вдова, то і вона щаслива. Якщо чесно, я якось упустила або не зрозуміла момент, коли вдова різко забула про мертвого чоловіка і перемикнулась на стражника. Але головне ж, що вона жива. Чи не так? Є декілька цікавих моментів, але не буду все розповідати. Усе закінчується добре. Усі залишаються живими й щасливими. Навіть якось занадто просто. Хотілося драми.

Хочеться приділити належну увагу режисерці, який займався музичним оформленням вистави. Усе було підібрано ідеально до тематики й атмосфери. Картинка була приємна та спектакль був на малій сцені, здавалося, що глядач у тому місці, що й актори. Щодо акторів. Мені запам’яталася годувальниця. Її роль грала заслужена артистка Росії Людмила Соколова. З перших хвилин моя увага була прикута до неї. Голос, рухи, інтонації — вона жила на сцені. А ще, у неї було гарне плаття смарагдового кольору.

Виставу знову покажуть 14 та 15 лютого.

Лариса Амбарцумян

Print Friendly, PDF & Email